Національний музей народної архітектури та побуту України

Національний музей народної архітектури та побуту УкраїниНеодноразово чуєш про музей «Пирогово» і здається, що у нього саме така назва. Насправді, музей розташований біля селища Пирогів і тому в народі місцину називають саме так. А от офіційна назва – Національний музей народної архітектури на побуту України.

Заснований музей 6 лютого 1969 року. Територія вражає – 150 гектарів. Дійсно велика площа, але багато хто з відвідувачів скаржиться, що із-за таких розмірів експозиції розташовані далеко одна від одної. Щоб все обійти і уважно роздивитись сил не вистачить.

Переваги та недоліки музею під відкритим небом

Все це дійсно так. Але рішення завжди є. Бажаючі можуть взяти в оренду велосипеди на вході або замовити екскурсію на колесах. Невеличкий транспортний засіб провезе вас по особливих місцях музею, зробить декілька зупинок, щоб походити навколо експонатів.

Сумна тема для музею – це стан всіх будівель. Звісно, вони знаходяться під відкритим небом, відчувають вплив сонця, дощу та снігу. На утримання і реконструкцію потрібні кошти, яких завжди не вистачає. Але незважаючи на це, в музеї є на що подивитись, а керівництво намагається ремонтувати та утримувати будівлі в належному стані.

Саме час оглянути карту музею, а потім зробимо невелику екскурсію по визначним експонатам. Всього на території зібрано близько 300 оригінальних споруд, які були перевезені з різних куточків України. Це дає змогу в наглядному вигляді зберегти традиції і побут минулого.

Карта музею під відкритим небом Карта музею під відкритим небом

Якщо говорити про вражаючі масштаби, то лише уявіть собі – національний музей побуту зберігає близько 70 тисяч пам’яток народної культури України. Історико-етнографічні регіони представлені Середньою Наддніпрянщиною, Слобожанщиною, Півднем країни, Поділлям, Поліссям та Карпатами. Відголоски кожного регіону можна знайти на території музею.

Історико-етнографічне районування України Історико-етнографічне районування України

Наповнення музею розтягнулось на сім років. За цей час працівникам довелось подолати немало перешкод. Зокрема самотужки відпрацювати систему консервації, перевезення, реставрації та встановлення експонатів без порушення історичних особливостей.

Працює музей з 10 ранку до 17 години вечора. О 17-00 зачиняють всі відкриті будівлі, але на території ще годину можна гуляти. Станом на серпень 2019 року дорослий квиток коштує 50 гривень. Також в касі можна замовити екскурсію. Коштує вона 250 гривень. Для зручності слід збиратись невеличкими групами та оплачувати послуги екскурсовода гуртом.

Розглядаємо Середню Наддніпрянщину

На вході до території нас зустрічає дерев’яний вітряк. Якщо ви ще не бачили таких, то саме час розгледіти конструкцію. Але на варто надовго затримуватись біля нього, далі їх ще буде дуже багато і навколишня атмосфера зробить їх ще цікавішими.

Тож витоптаною стежиною вирушаємо до перших експозицій через поле, засіяне гречкою. Це не тільки корисна культура, а ще й дуже гарна в період свого цвітіння. А ще з гречаного поля дуже смачний мед, особливо це актуально до свята Медового Спасу.

Цвіте гречане поле Цвіте гречане поле

Як годиться, на вході до села стоїть дерев’яний хрест. Взагалі по всій території України живуть віруючі люди. Незважаючи на деякі забобони та прикмети, вони завжди шанують православ’я.

Хрест на вході до села Хрест на вході до села

Хата бідняка

На задньому фоні видніється невеличка хатинка-мазанка. Це хата бідняка. Зараз ми розглянемо її поближче.

Хата бідняка Хата бідняка

Зазвичай такі хатинки мали одну кімнату, в якій розміщалась вся родина. Іноді збоку прибудовували комору. Особливостями будівель являється відсутність якогось проекту, споруди будувались за прикладом вже побудованих. Ці знання передавались із покоління в покоління.

Така хатинка мала дерев’яний каркас. Оскільки на території України багато лісів, то дерево вважається головним будівельним матеріалом. Чим міцніше дерево і більше його застосовано в будівлі, тим заможніше та багатше був його житель.

В даному випадку хатинка спліталась, як кошик із лози, а потім обмазувалась глиною. Внутрішні несучі конструкції виконувались також із дерева. Цікавим фактом є кольорове оздоблення вікон, дверей та задньої стіни хати. Червоний колір, як символ очищення вогнем, міцно увійшов в побут українського села. Задня стіна будинку повністю фарбувалась в червоний колір для відлякування нечистої сили.

Задня стіна хати бідняка Задня стіна хати бідняка

За хатою бідняка розташований великий рів і ліс і наразі там схована ще одна цікава експозиція – Дуб Перуна. Про нього читайте окремо, а ми продовжуємо свою екскурсію. Біля кожної хатинки розташований невеличкий садочок з квітами. Обов’язково росте калина.

Калина – дерево українського роду Калина – дерево українського роду

Калина споконвіку була символом життя і деревом українського роду. Яскраві червоні ягоди символізують безсмертя роду. В нашій країні поважають багато дерев і рослин. Серед них почесне місце займають дуб та калина. Дуб асоціюється із силою, а ось калина – з красою.

В багатьох піснях оспівана калина, ось наприклад:

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Характерним являється також інтер’єр такої хати. Місця небагато, припічок дерев’яний, знаряддя праці також переважно дерев’яні, але обов’язково в кутку висить ікона, укрита рушником ручної роботи.

Інтер’єр хати бідняка Інтер’єр хати бідняка

Хата селянина-середняка

На черзі у нас інше подвір’я. Це хатина селянина середнього класу. І це одразу помітно. Хатина більш простора, виконана з отесаних колод. Житлова частина побілена, а поряд прибудована неоздоблена комора.

Хата селянина-середняка Хата селянина-середняка

Зверніть увагу, як відрізняється зовнішній вигляд хатини в своєму архітектурному рішенні. Незважаючи на непрості часи кожен намагався зробити свою оселю красивою і привабливою. Дахи вкривають очеретом або соломою. І якщо у бідняка покрівля менш вичурна, то на цій хатині бачимо елементи оздоблення.

Там де не вдавалось прикрасити хатину кольоровим орнаментом, використовували цікаві форми і матеріали. Така покрівля без ремонту служить понад 15 років. У верхній частині помічаємо загострені палиці.

Загострені палиці на покрівлі Загострені палиці на покрівлі

Ці гостряки не тільки утримують очерет чи солому від руйнування вітром, а ще мають особливе значення. За повір’ям селян така конструкція унеможливлювала приземлення нечистої сили на дах будівлі. Майже в кожному елементі є свій оберіг і це дійсно вражає.

Подвір’я селянина середняка має більшу площу. Тут розташований невеличкий сарай, поряд садочок з клумбою, а трохи подалі розмістилась простенька пасіка.

Вулики селянина-середняка Вулики селянина-середняка

Інтер’єр будівлі більш просторий, серед знарядь праці багато залізних елементів, присутні складні конструкції, а предмети побуту мають неперевершене різьбярське оздоблення.

Знаряддя праці Знаряддя праці

Краса різьбярства Краса різьбярства

Також на подвір’ї можна побачити погреб і саж. Саж – це споруда для утримання худоби, наприклад свиней. Щоб тварини менше рухались, а більше їли і набирали сальце, їх «сажали» в саж.

Саж для худоби Саж для худоби

Хата заможного селянина

Найбільш багате подвір’я у місцевого багатія. Сама хатина вирізняється своїм струнким укладом. Дерев’яні колоди чітко обтесані та приладнані одна до одної. На вікнах розташовані ставні та й розміри хатини дозволяють вільно розміститись в середині декільком родинам.

Хата заможного селянина Хата заможного селянина

В межах території заможного селянина можна побачити декілька підсобних приміщень, які відокремлені від основної хати. Є саж, погреб, колодязь, а також волівня. Волівня – це своєрідний гараж. Але там розміщувались не автомобілі, а воли.

Волівня заможного селянина Волівня заможного селянина

Інтер’єр хати вражає своїм простором, з’являється глиняний посуд, зручні меблі, гарний одяг, білі скатертини та навіть картини, що прикрашають стіни.

Одна з кімнат хати заможного селянина Одна з кімнат хати заможного селянина

Підлога майже у всіх домах була глиняною, навіть у заможних селян. Дощата підлога рідко де використовувалась. В наш час в музеї підлоги в тих домах, де проходить багато туристів зроблені більш стійкими до руйнування.

Дорогий одяг багатія Дорогий одяг багатія

Прислів’я та приказки дійшли до нас з літературою. Нині вони майже не вживаються, але значення свого ще не втратили. Наприклад відоме «побити глечики» означає «посваритися» або «порушити дружні стосунки». Цей фразеологізм пішов від давньої звички сусідів в прямому сенсі бити глечики, що висять на паркані та сохнуть після використання.

Це зараз у нас переважно пластиковий посуд, а тоді майже всі тарілки та глечики були з глини. Тож шкода від такої дії мала велике значення.

Побиті глечики на паркані Побиті глечики на паркані

Громадські селищні будівлі

Як годиться, в селі Середньої Наддніпрянщини є своя школа, церква і корчма.

Сільська школа Сільська школа

На вході стоять різки, якими карали неслухняних хлопчиків. Дівчаток ними не били.

Лозини для покарання хлопчиків Лозини для покарання хлопчиків

Учнівський клас Учнівський клас

На вході до класу висить розклад занять. Вчились дітки різних вікових груп в одному потоці. Майже всі предмети викладала одна людина. Якщо вчитель був не одружений, він жив прямо в школі в окремій кімнаті. Після одруження сільська громада допомагала йому збудувати власне житло. Духовні предмети, зазвичай викладав диякон.

Діюча церква також збудована з дерева. Це шедевр інженерної думки, адже збудувати будівлю такої висоти не просто.

Дерев’яна церква Дерев’яна церква

Подивіться як акуратно та вишукано оформлений вхід до церкви.

Вхід до церкви Вхід до церкви

Колоритні особистості на території музею

Якщо ви думаєте, що окрім будівель на території більше нічого немає, то ви помиляєтесь. Зазвичай на кожне свято тут запланована розважальна програма на Співочому Полі. Ми завітали до музею напередодні Медового Спасу, тому застали фестиваль меду.

Свято меду до Маковія Свято меду до Маковія

На Співочому Полі неподалік від сцени розташувався солом’яний бичок з бричкою. Чудова інсталяція для створення пам’ятних світлин.

Солом’яний бичок Солом’яний бичок

Сцена на Співочому полі Сцена на Співочому полі

Люди готуються до свята, приїхали співочі колективи, народні дизайнерські студії, учасники фестивалю та просто відвідувачі. Десь опівдні чарівні українські дівчата створили квітучий шедевр на Співочому полі.

Квіти, рослини і фантазія Квіти, рослини і фантазія

Біля корчми ми натрапили на колоритного козака, який побачивши, що на нього направлений фотоапарат, намагається сховатись в кущі. Сором’язливий козак, чи що?

Сором’язливий козак Сором’язливий козак

Як виявилось, цей чолов’яга не такий вже і сором’язливий, просто він тут не для розваг. Основна його принада – це гучний голос, яким він пропонує кожному заспівати пісню за окрему плату. Як кажуть очевидці, співає дійсно дуже гарно, але й коштує це задоволення не мало. Тому він і ховається від об’єктиву, тому що не хоче позувати задарма.

На деяких подвір’ях ми зустріли дуже талановитих людей, які грають на різноманітних музичних інструментах або співають гарні пісні. Пропоную подивитись коротке відео, на якому ви почуєте музику, що чіпляє душу.

Повітряні млини або вітряки

Вітряк зустрічає нас на вході до національного музею народної архітектури та побуту України. А ще повітряні млини розкидані по всій території і навіть є особливе місце – зона вітряків. На карті в самому початку цієї статті ви знайдете це місце під цифрою 7.

Млинарство в Україні має свою особливу історію. Якщо раніше використовували переважно водяні млини, то з середньовіччя найпоширенішими стають вітряки. Розташовували їх неподалік від дороги, в полі або на якомусь пагорбі за селом. Вітряки зазвичай будуються поодинці і лише зрідка групами.

Місце біля вітряка було загальним збором для сільської громади для обговорення різних питань. Такі збори умисно проводились подалі від сільської ради. Відомо, що подорожуючі люди відпочивали біля вітряків у тіні і навіть вимірювали дорогу по ним. Це були такі собі сторожові вежі.

Двоповерховий вітряк біля дороги Двоповерховий вітряк біля дороги

Найчастіше в Україні будували два типи вітряків: стовпові та шатрові. У стовпових вітряків навколо центрального стовпа обертався весь корпус вітряка за допомогою величезного дишля. У шатрового вітряка обертається лише верхня частина, а корпус стоїть нерухомо.

Стовпові вітряки Стовпові вітряки

Шатрові вітряки Шатрові вітряки

Коротко про етнографічні райони на території музею

Як ви розумієте, якщо розповідати детально про кожний історико-етнографічний район України, то вийде величезна стаття, яку й читати ніхто не буде. У нас і так назбиралось чимало матеріалу, тому про інші райони буквально декілька речень. Вам залишиться, що подивитись і розвідати самостійно на території музею. Отже, поїхали.

Полтавщина-Слобожанщина

Зазвичай тут хати збудовані у вигляді зрубу, а також мазанки. Великого значення надається декору, як внутрішньому, так і зовнішньому.

Хата на території Полтавщини-Слобожанщини Хата на території Полтавщини-Слобожанщини

Полісся

Полісся представлено переважно помешканнями з суцільного кругляка або колотих плах. Використовується сосна, осика чи вільха. Дахове покриття або солом’яне, або із драниці. Для заощадження матеріалу та землі, підсобні приміщення прибудовуються до житлових, утворюючи таким чином довгі хати і, навіть, замкнуті двори.

Окружний двір на Поліссі Окружний двір на Поліссі

Поділля

Для Поділля характерне каркасне глиносолом’яне житло. Стіни будинків зводять з грабового хворосту, а потім обмазують глиною, що змішується з половою (відходи, що залишаються після обмолочування зерна). Трохи пізніше тут з’являються перші будівлі з каменю.

Садиба на Поділлі Садиба на Поділлі

Карпати

В цьому куточку розміщене найбільше розмаїття архітектурних, мистецьких і конструктивних рішень сільських будівель. Вирізняються загалом високі й стрімкі дахи. Обумовлено це великою кількістю снігу, що випадає взимку. Тому й конструкція покрівлі така, щоб сніг не затримувався, а швиденько сповзав.

Будівля в Карпатах Будівля в Карпатах

Будуються споруди переважно з яловиці і смереки. Стіни осель, на відміну від інших регіонів не білять. Дуже цікавим є комплекс будівель, що називають ґраждами. Вони схожі на невеличкі фортеці, що збудовані в умовах лісової місцевості.

Гуцульська ґражда Гуцульська ґражда

Південь України

На півдні України зводять переважно кам’яні оселі. Найбільш поширений будівельний матеріал – камінь, вапняк, черепашник. Лісів в цій місцевості мало, тому деревина дуже цінна і дорога.

Південь України – типова хата Південь України – типова хата

Українське село 60-х – 70-х років ХХ сторіччя

Як зрозуміло з назви, тут представлені більш сучасні будинки, а саме сільські хати 60-х – 70-х років ХХ сторіччя. Будівлі зібрані з усіх регіонів України. Відвідавши це місце, мабуть ви згадаєте дитинство, адже саме наші бабусі та дідусі жили в таких помешканнях, а ми маленькими приїжджали до них у гості.

Одна з більш сучасних хатин Одна з більш сучасних хатин

Враження від поїздки до музею

Скептики можуть сказати, що в Національному музеї народної архітектури та побуту України немає на що дивитись, все одноманітне та схоже. Але це неправда. Просто не знаючи будівельної історії нашого краю, ми не звертаємо увагу на невеличкі дрібниці, які насправді мають колосальне значення.

Я раджу вам приїхати до музею та замовити собі оглядову екскурсію. Я вас запевняю ви дізнаєтесь багато чого такого, про що навіть не думали. Скажу чесно, екскурсія коштує недорого і це не буде нудна та монотонна розповідь. Насправді ця інформативна година наповнена гумором і цікавими фактами.

Особисто на мене відвідування музею справило незабутнє враження. Оскільки територія досить велика, хочеться сюди повернутись знову і обдивитись ті місця, що були пропущені минулого разу. Тож до зустрічі на безмежних просторах нашої рідної України.

Категорія: Подорожі
Залишити коментар

Для спамерів: Всі html теги відключені. Коментарі з посиланнями не публікуються.

;) :| :x :sad: :roll: :oops: :o :idea: :evil: :cry: :cool: :arrow: :P :D :???: :?: :-) :!: 8O