Одеські катакомби – частина друга

Одеські катакомби - частина другаПродовження історії одеських катакомб, в першій частині ми закінчили на знахідці світового масштабу – рештках доісторичних тварин. Але самі знахідки на цьому не закінчуються. Попереду ще багато цікавого матеріалу про одеські катакомби.

Звичайно кожну окрему тему можна обговорювати довго і детально, але я намагатимусь подати матеріал коротко і по суті. Приємного читання, рушаймо знову до одеських катакомб, щоб розібрати всі ті події, що в них відбувались.

Підземні водоймища в одеських катакомбах

Зараз ми йдемо по відносно сухому підземеллю, але є такі місця, які повністю затоплені водою. Досліджувати затоплені катакомби ще небезпечніше, але знаходяться і такі, що пірнають до затоплених печер на свій страх та ризик.

На нашому шляху постає зовсім невеличке озерце. Вода піднялась вище підлоги десь на 20 сантиметрів. Вона абсолютно прозора і навіть питна. Ну як питна, в ній звісно дуже багато кальцію і постійне вживання такої води призведе до каменів у нирках та інших проблемах зі здоров’ям, але якщо людина загубилась у катакомбах, без води прожити ніяк.

Озеро в катакомбах Озеро в катакомбах

Нічого привабливого в такому озері немає, так? Якась калюжа в брудному приміщенні. Але не все так просто, вимикаємо ліхтарики і дивимось, як наш екскурсовод занурює свого ліхтарика під воду.

Вражаюче. Вода настільки прозора, що світло ліхтарика розповсюджується під поверхнею води на декілька метрів. А тепер знову повернемось до відкриття нового виду живності. Саме в підземному озері одеських катакомб знайдені маленькі криветки, які живуть у прісній воді, без сонця. Вони існують лише тут і більше їх немає ніде в світі.

Загадковий експеримент в темряві




Далі по плану зрозуміти, що таке повна тиша в абсолютній темряві, ще й на самоті та 30 метрів під землею. Навіть читати таке моторошно. Справа в тому, що поклавши всі телефони і ліхтарики до кишень ми опинились в непроглядній темряві. Далі екскурсовод запропонував нам помахати рукою біля свого обличчя, кожен з нас помітив рух своєї руки.

Перша думка: очі звикають до темряви і ми починаємо краще бачити. А як би не так! Наступний крок експерименту, заплющуємо очі і робимо такий самий рух рукою. І диво, ми теж помічаємо рух, не абсолютно чітка кінцівка, це скоріше ледве помітні обриси, але їх помітно з заплющеними очима.

Затоплених кімнат в катакомбах багато Затоплених кімнат в катакомбах багато

Пояснення дуже просте. Наш зір, якщо коротко, може працювати лише при наявності хоч якого-небудь світла. Фотони відбиваються на оточуючих поверхнях, повертаються до очей і цю інформацію обробляє мозок і ми бачимо картинку.

Але в катакомбах жодного натяку на світло. Тут не працює зір, але працює мозок. Людина за все життя настільки звикла довкола бачити оточуючі предмети і себе, що втрата зору і слуху в підземеллі – це стрес для мозку. Він намагається збагнути, що трапилось і відразу ж малює нам картинки із підсвідомості. Руку ми бачимо щодня багато разів і її абрис відновився в пам’яті перед нами навіть із заплющеними очима.

Це несподівано, дивно і трохи лячно. А тепер уявіть, що починає «малювати» мозок, коли людина проводить у такому підземеллі не дві хвилини, а дві години? А якщо два дні?

Галюцинації напливають миттєво і вони настільки реальні, що навіть чутно голоси. Добре, якщо це якась пісенька, а буває так, що в повній тиші, там де ти точно один на десятки кілометрів чутно моторошний шепіт власного імені. Ось тут стає дійсно страшно.

Йдемо далі у катакомби Йдемо далі у катакомби

Після таких експериментів світло ліхтарика – як радість. Ми йдемо далі в невідомість одеських катакомб. Тим паче хто його знає до яких розмірів виростають ті криветки в озері, що лишилось за спиною.

На світлині ви бачите помітки на стінах. Таких поміток тисячі на кожному повороті. Звичайно катакомби – це величезний лабіринт. Пройшли трохи, треба вибирати куди йти далі, вибрали, пройшли, знову обирати до якого повороту звернути і так до безкінечності.

Звісно декілька таких поворотів і дороги назад не знайти. Особливо враховуючи, що рух вперед і те, що ми бачимо перед собою, кардинально відрізняється від руху в зворотному напрямку. Можна пройти в черговий прохід і не помітити, в пам’яті залишилось лише три повороти, а їх, насправді, було чотири. От і приїхали!

Тому при вивченні і просуванні по катакомбах застосовували методи орієнтування. Самий простий – на кожному повороті малювати стрілочку напрямку руху. У катакомбах зазвичай малюють олівцем на стінах. Таких стрілочок дуже багато, тому кожного нового разу до стрілочок потрібно додавати зрозуміле лише вам маркування. Це може бути літера імені, прізвища, якесь сердечко чи квадратик, що завгодно.

Напівпрофесійний метод пересування по незнайомих катакомбах – правило правої руки. Завжди повертати праворуч, вивчаючи катакомби. Таким чином ми йдемо завжди вздовж правої стіни і точно так же повертаємось назад.

Маркувальні картографічні точки Маркувальні картографічні точки

Професійний метод – це орієнтування по карті. Карти більшості катакомб є. На них нанесені ось такі позначки, як на фото – Т517 (точка 517). Це як назва вулиці в місті. По цим точкам і картам орієнтуються в катакомбах досвідчені спеціалісти.

Байки і легенди про одеські катакомби

Звісно не обійшлось без різних казочок. Якщо у фантастичних книгах пишуть про різних гоблінів та гномів, тут в підземеллі розказують про існування особливих істот – катакомбників. Вони маленькі, пронирливі і дуже люблять гроші. Тому туристам радять, загадуючи бажання, кинути декілька монет до підземного озера.

Є лише одне правило. Одна монета – одне бажання – одна людина. Тим, у кого при собі копійок немає, гід радить віддати йому паперові купюри (краще євро або долари) і він обов’язково їх передасть катакмобнику, як зустріне.

Слухаємо байки про катакомбників Слухаємо байки про катакомбників

Ще одна історія пов’язана з заможним одеситом, що колись жив поруч, а в скрутні часи подався тікати і закопав усе своє золото десь у катакомбах. Його досі не знайшли, тож кожен може спробувати.

Золотий Титаник десь тут Золотий Титаник десь тут

І таких історій багато. Розказують, що в Одесі жив мешканець, який був на відомому Титанику, він вижив і повернувшись додому замовив копію корабля, відлиту із золота. Звісно тепер вона захована десь у катакомбах.

Підвал з закрутками Підвал з закрутками

Завзяті, молоді парубки навіть можуть розказувати, що знають, як по катакомбах дістатись найкращого ресторану в місті, непомітно поцупити пиво з погребу і поки воно не нагрілось, вилізти підземеллям на пляж. Звісно це все неправда, загадкові катакомби завжди породжували і будуть породжувати багато легенд.

Експозиція кораблів Чорноморського флоту




Якщо звернути увагу на стіни, там завжди щось написано. Або маркування ходів, або різні нецензурні слова і малюнки. Люди вирішили залишити для потомків щось більш достойне цього місця і створили галерею, де на стінах катакомб намальовані кораблі Чорноморського флоту. Малюнки на даний момент вже мають вік близько сотні років, такий собі історичний вандалізм.

Малюнки на стінах Малюнки на стінах

Есмінець «Сообразительный» Есмінець «Сообразительный»

Підводні човни Підводні човни

Підпільний партизанський рух в одеських катакомбах

Ми вийшли до приміщення, яке присвячено подіям Другої світової війни. Звісно в катакомбах переховувались партизани і з цими подіями пов’язано також багато історій. В деяких приміщеннях розміщена експозиція військових знахідок.

Це все було знайдено на поверхні і до катакомб спустили лише для створення експозиції. Більш детально про партизанський рух і його особливості поговоримо далі.

Експозиція Великої Вітчизняної Війни в катакомбах Військова експозиція в катакомбах

Елементи воєнної історії Одеси Елементи воєнної історії Одеси

Одеські катакомби ідеально підходять для ведення партизанської діяльності. Тут свого часу партизани сформували запаси продуктів і зброї. Коли від зв’язкового надходило повідомлення, нижня група діяла згідно вказівкам. Така була стратегія – чинити опір загарбникам, діяти по вказівкам керівництва.

І все було б добре, якби не затягнулась війна так надовго. Німці і румуни розуміли, що в катакомби їм ходу немає і вимагали здати входи до підпілля. Якщо мешканці відмовлялись, розстрілювали цілі будинки. Один за одним. Деякі входи були здані і партизани були закриті в підземеллі.

Приміщення в катакомбах Приміщення в катакомбах

З книжок та фільмів ми всі знаємо про героїзм партизанів. Тут дійсно багато звершень, але є і інша сторона медалі. Не треба забувати, що війна – це завжди вбивства, моральний бруд і психологічний тиск.

Історія загону Кузнєцова-Калошина тому є прямим підтвердженням. До одного з партизанських загонів Одеси додали керівництво з Москви (шість чоловік), поставили задачу і пішов зведений загін в катакомби.

Через деякий час верхня група була захоплена румунами, частину людей вбили відразу, інші здали розміщення партизан. Їх направили до катакомб, вмовити загін вийти на верх. Там зрозуміли, що справа нечиста, зрадників схопили, допитали і стратили за законом воєнного часу.

Нижня група залишилась без зв’язку з містом. Вирішили далі виконувати завдання, сидіти до подачі вказівок. Через деякий час, місцевий керівник команди Калошин звинуватив московських командувачів у зраді і змові проти нього. Всі шість людей стратили.

Поки сиділи в катакомбах, припаси зменшувались, ще частину людей стратили за вкрадені продукти. У загоні була лише одна дівчина, повар Ася Ковальчук. Вона ще до входу в катакомби зустрічалась з хлопцем з цього ж загону. Під землею народила дитину. Обох стратили за розбещену поведінку під час війни, дитина не вижила.

Таким чином скоро залишилось лише чотири партизана. Двоє згуртувались і вбили Калошина і його заступника, переживаючи, що у тих поїхала макітра і вони вбивають всіх по черзі, щоб зберегти запаси продуктів для себе.

Залишилось двоє. Як ви розумієте не надовго. Ще одне вбивство і від великого партизанського загону залишилась одна людина. Цей період тривав майже рік. Остання людина загону переховувалась в катакомбах ще один рік на самоті. Під кінець війни партизан вибрався на волю, подався до лав НКВД і все розповів про загін, який знищив сам себе.

В радянський час така історія не могла набрати широкої огласки. Як стверджують записи, під час слідчого експерименту, останній партизан загону підірвався на міні. Всім зрозуміло – ліквідували свідка. Ось так.

Кримінальна дореволюційна історія одеських катакомб

Епоха Мишка Япончика, Соньки золотої ручки і їм подібним не оминула катакомби. Зрозуміло ж, що це ідеальне місце для кримінального схрону. Все справа в тому, що поліція боялась сунутись в катакомби.

Ще одна з найчорніших граней Одеси – це торгівля людьми. Ось ця експозиція характеризує всю суть торгівлі жінками до Туреччини, яка на той момент приносила величезні бариші бандитам.

Полонянка в катакомбах Полонянка в катакомбах

Головна зброя грабіжника – ввічливість Головна зброя грабіжника – ввічливість

В катакомбах вся бандитська братія могла вільно робити що завгодно, від влаштування зустрічей до навчання «студентів». Таким ділом займались спеціалісти кишенькової справи на пенсії. Їх задачею було виявити здатних юнаків і навчити їх справі.

Для цього використовувались ось такі тренажери. Манекени обвішані дзвониками, задачею учня було викрасти з кишені все необхідне так, щоб жоден дзвоник не пролунав. Зазвичай таких манекенів ставили не один окремий, а декілька, імітуючи натовп.

Грабіжницький тренажерний манекен Грабіжницький тренажерний манекен

Я не особливо люблю цю тему, тож багато розписувати не буду, тому що не вникав і не розбирав деталі. Одне відомо точно, катакомби пережили різні епохи, багато бачили на своєму шляху і досліджувати їх можна також довго.

Це особливе і незвичне місце, в кожній кімнаті, в кожному коридорі якого творилась людська історія. Сьогодні ми маємо змогу доторкнутись до цієї історії і лише уявити, як все відбувалось насправді.

Категорія: Подорожі  Теги:
Залишити коментар

Для спамерів: Всі html теги відключені. Коментарі з посиланнями не публікуються.

;) :| :x :sad: :roll: :oops: :o :idea: :evil: :cry: :cool: :arrow: :P :D :???: :?: :-) :!: 8O